"OZYMANDIAS" Шеллі : МІСТЕРІЯ ЧИ МІСТИФІКАЦІЯ

У 1817 році П.Шеллі створює вірш “Ozymandias”, тематичною основою якого стало свідчення грецького історика І ст. до н.е. Діодора Сікула про те, що на найбільшій статуї Стародавнього Єгипту було викарбувано такий напис :

“Я, Озимандія, цар царів; якщо хто побажає дізнатися, ким я є і де лежу, нехай перевершить мене хоча б у одному з моїх подвигів”.
Озимандією стародавні греки називали фараона Єгипту Рамзеса ІІ, котрий правив у ХІІІ ст. до н.е. (1).
За композиційною і смисловою формою вірш близький до класичного сонета, проте відрізняється від нього перш за все системою римування.
Символічна статичність вірша обумовлена статичністю самого макрообразу, внутрішня структура якого визначається динамічним поєднанням таких лексичних елементів, які працюють на створення внутрішнього контрасту на рівні мікрообразів.
  Тут дозволимо собі зробити відступ у вигляді екскурсу в історію, а точніше, до життєвих обставин, у яких опинився Шеллі на час написання “Ozymandias” у 1817 році.
  

У цей час спостерігається повний розлад його сімейного життя. Причиною стають, з одного боку, вагітність від позашлюбного зв’язку першої дружини Шеллі Гаррієт, котра з відчаю наклала на себе руки, а з другого боку скандальний зв’язок самого Шеллі з Мері Годвін.
  

Різко негативне ставлення до поета з боку широкого оточення, сім’ї, друзів, котрі вважали його не лише атеїстом і революціонером, але й великим аморалістом, збігається з відмовою суду в праві Шеллі на виховання і догляд двох його дітей від попереднього шлюбу (2). 

  

Може видатись дивним, що за даних обставин поет виявляє здатність до відсторонених філософських роздумів, та ще й переданих досконалою віршовою формою.
  

Значно пізніше, в одному зі своїх листів у 1821 році, Шеллі безпосередньо вживає слово “езотеричний” стосовно свого поетичного твору “Epypsychidion”, обмежуючи доступність його сприйняття лише вузьким колом езотеристів (“simply for the esoteric few”), тобто людей з містичним складом мислення. А в іншому листі, від 22 жовтня 1821 року, він прямо визначає “Epypsychidion” як містерію (“mystery”) (3).
  

Наведені факти змушують нас поставитися більш прискіпливо не лише до стилістичних особливостей “Ozymandias”, але й до графічної форми цього поетичного тексту. Аналіз дозволив нам виявити вторинний текст у структурі вірша, який стоїть у нерозривному семантичному зв’язку з основним текстом.
  

Спершись на формулу поета, що “окремо взяте речення можна розглядати як єдність, навіть якщо воно роздроблене на частини, не пов’язані між собою” (4), ми спробували вичленити з тексту усі значущі слова, не нехтуючи також і службовими, що пов’язані з ними і передують їм, які відкривають кожний наступний рядок сонета.
(Я зустрів мандрівника з античної землі, /Котрий сказав : “Дві велетенські і без тулуба кам’яні ноги /Стоять у пустелі … Біля них, на піску, напівзасипана, розбита вщент, голова лежить, похмура, /І зморщена губа якої, скривлена презирством холодної зверхності на обличчі, /Вказує на те, що скульптор добре спостеріг ці емоції /Які, проте, пережили, застиглою маскою на цих мертвих уламках, /Ту руку, що різьбила їх, і те серце, що їх породило. /І на п’єдесталі такі слова з’явились : – Моє ім’я Озимандія, я – Цар Царів, / Погляньте на мої творіння, гей ви, могутні, і здригніться ! / Нічого, крім руїн. Навколо залишків / З цого колосального розвалища, безмежні і пустельні / Одинокі і рівні піски, що простяглися вдалечінь).
В результаті отримали наступне: I, who stand half sunk and wrinkled, tell which yet survive the hand. And on the pedestal my name is. Look on my Works. Nothing of that colossal Wreck the lone.









Враховуючи, що даний текст імплантовано у віршовану структуру, а також, аналізуючи його ритмічно-інтонаційну природу, ми визнали за можливе оформити його у вигляді окремо взятої строфи:

(Я, той, хто стоїть перед вами, напівзатоплений і постарілий, / Скажу, однак, чия рука пережила. / На п’єдесталі – моє ім’я. / Погляньте на мої твори. Нічого, що б нагадувало це / Гігантське розвалище, таке одиноке.)




’- – / ’ – - / ’ – - / ’ – - /

’- – / ’ – - / ’ – - / ’

– / -’ – / – - / ’ – ’ – /
‘
– / – ’- / ’ – - / – - /

- ’- / – ’- / – ’- /
  

Просте порівняння ритмічної структури вичлененої строфи, оформленої чотиристопним хореєм, з базовим текстом, ядром якого є п’ятистопний ямб, говорить про її дзеркальний характер, що, безумовно, створює цілком автономний образ.
  

За відсутності рими, ритмічна форма цієї строфи є білим віршем, у якому збігається віршовий і синтаксичний поділ (end – stopped, рядки 1, 2, 3), білий вірш із перенесенням (run – on, 4, 5). Дана обставина створює додаткову контрасність у стосунку до базового вірша.

Отже, висновками, що напрошуються, якщо брати до уваги навіть лише інтонаційно – ритмічні особливості, може бути наступне: а) те, що ми називаємо базовим текстом, є лише контрасним тлом для того, що ми назвали вичлененою строфою; б) базовий текст є похідним від прихованого.
   

З’являються підстави твердити, що “Ozymandias” є нічим іншим, як віршем – реквіємом самому собі, віршем – монументом поета у період життєвої кризи, коли ані його поезія ані він сам як особистість не сприймаються його сучасниками. Втім, це аж ніяк не прочитується у прихованому тексті. Все навпаки. До нас промовляє митець, цілком певний свого значення.
   

Стає очевидним організуючий характер для складної образної структури вірша двох мікрообразів, а саме : Ozymandias i the hand (рука). На п’єдесталі, згідно з базовим віршем, чітко прочитується: My name is Ozymandias ( Моє ім’я Озимандія).
   

Не важко здогадатися, що в реальності на п’єдесталі імені Озимандія бути просто не могло, бо колоса спорудили стародавні єгиптяни для увічнення свого фараона Рамзеса, а ім’я Озимандія – грецького походження.
   

Отже, вже в самому заголовку вірша прихована таємниця імені. Рамзесові діла покриті мороком часу, розвіяні вітром невблаганної історії. Та й сам колос – пам’ятник, невідомо ким створений, став жалюгідною руїною.
   

Діла Шеллі – ось тут, поряд. Достатньо лише заглибитися у його поезію, щоб зрозуміти: у ній нема нічого спільного з тим жалюгідним руйновищем.
   

Його поезія – його пам’ятник. Він – цар поезії, він – Озимандія, він – поет …
   

Здавалося, цього вистачає. Ідея зрозуміла. Пам’ятник створено. Але Шеллі цього було замало. Щоб довести містифікацію до кінця, він … ставить ” відбиток” своєї правої руки прямо в тканині сонета. Достатньо обвести контурною лінією слова, що утворюють приховану строфу, щоб побачити обриси руки.

   

Мізинець, найменший палець руки, на малюнку виділяється своїми розмірами. Графічно він збігається з “that colossal Wreck” ( ця гігантська руїна). Очевидно, навіть у важкий для нього час Шеллі не покидає почуття гумору.
   

Композиційно графічне зображення розкладається на два елементи – це, власне, зображення самої руки, яка слугує своєрідним фундаментом для другого елементу – триступеневого п’єд’сталу. Кожна зі сходинок має своє символічне значення, оскільки всі три завдячують своєму існуванню словам, що утворили їх.

(Я, той хто стоїть напівзатоплений.) Верхню сходинку утворює займенник першої особи однини “І”. У базовому тексті цей займенник стоїть також цілком відокремлено, оскільки функціонально є образом ліричного героя, що його в поезії романтизму важко відділити від особи автора поетичного твору.       Крім того, верхня сходинка п’єдесталу утворює його постамент, вище якого знаходимо лише заголовок вірша, що служить додатковим підтвердженням попереднях міркувань стосовно значення того імені та його образності.
   

Важче з трактуванням образу Half sunk (напівзатоплений), семантика якого в такому контексті дещо затемнена і який, до речі, уосіблює першу сходинку п’єдесталу.
   

Подальший аналіз тексту дозволяє пояснити і цю важливу деталь.
Якщо тепер узяти до уваги лише ті елементи контуру, що чітко формують сходинки п’єдесталу і пальці руки, то є змога прочитати новий текст, третій за рахунком

” I, who stand half sunk and wrinkled, which yet survive.And on the pedestal Look on my Works, of that colossal Wreck”.
(Я, той, хто стоїть напівзатоплений і постарілий, проте вижив. І з висоти п’єдесталу киньте поглядом на мої твори, твори цього колосального хворобливця.)



  

Цілком несподіваний хід думок, цілком несподівана образність. Уже нема п’єдесталу з іменем Царя поезії.
  

На п’єдесталі сучасники поета, його аудиторія, його судді, його переслідувачі, його Цар Царів. Він перед ними – напівзатоплений (ними ж) і зморщений, колосальний хворобливець. 
  

Він, нещасний поет, художник, скульптор, невизнаний геній, задерши голову, волає про милосердя, про увагу до своєї творчості. 
  

Це голос поета, свідомого своєї геніальності, виснаженого життям, але сильного духом. 
  

Це голос, що загубився серед безмежжя своїх поетичних образів.  
  

Це – “голос волаючого в пустелі” серед пісків, що “boundless and bare …stretch far away” ( безкрайньою пусткою простяглися в далечінь). 
  

Це голос, свідомий відносності будь-якої форми чи суті, означеної людським словом, свідомий її ілюзорності, Майї. 
  

Цей голос, “логос” езотеристів, в устах поета лукавить, іронізує, волає, розчулює, стверджує, заперечує – тобто виявляє динамічність, демонструє рух, про який атеїсти говорять, що він є основою існування матерії, а відтак і життя. 
  

Але все це робиться одночасно, одномоментно і завдячує своїм існуванням лише великій статиці, представленій чотирнадцятьма застиглими рядками сонета, що зберігає в собі таємницю своїх форм, своєї суті, свого буття, як великої абстракції, в основі якої лежить ще більша реальність, – тобто ідея, виявлена через “логос”.
   

Цільність триєдиного зливається в одному імені, зростається в невимовному, означеному як Ozymandias.



                           Хто ж він, OZYMANDIAS?



Примітки:

(1)The Norton Anthology of English Literature, Fifth Edition, V.2, p.691. (2) Там же, р.661 -662. (3) Bloomsbury Guide to English Literature, edited by Marion Wynne Davies, 1989. (4) P.B.Shelly A Defence of Poetry – from (see I), p.784.
Усі права захищені – посилання на автора – обов’язкове.

Всесвіт стор.137 (журнал 1997 р.) завантажуєм тут.

Автор

©Ігор Чомко